Вікторія Леонтієва
Шляхи формування
педагогічної майстерності майбутнього вчителя іноземної мови
Вступ
Зміна парадигми системи вищої освіти в Україні, що передбачає перехід від
усталеного розуміння її провідної функції як процесу та результату засвоєння
стандарту освіти у вигляді знань, умінь, навичок, компетенцій, компетентностей
до розгляду освіти як безперервного процесу розвитку та становлення особистості
майбутнього вчителя, вимагає сьогодні від науковців знаходження шляхів
формування засобами навчальних дисциплін пізнавальних потреб та здатностей
студентів, удосконалення їх мотиваційної та емоційно - вольової сфер, розвитку
соціально та професійно важливих якостей майбутніх освітян.
Проблема педагогічної майстерності є однією з ключових у педагогіці, яка як
наука і особливо — як мистецтво, неможлива без педагога. Не даремно ж О.
В. Духнович говорив: «Вчителем школа стоїть».Він в усі часи був і завжди
залишиться центральною фігурою в освітньому процесі.
Визначальність ролі педагога в
освіті зумовлюється ще й тим, що усі освітні підходи, ідеї, концепції, закони,
парадигми тощо реалізуються у реальній педагогічній практиці лише,
переломлюючись крізь призму його особистості і набувши індивідуального
особистісного забарвлення, яке виявляється у його конкретній педагогічній дії.
На цьому наголошував ще К. Д. Ушинський, який зазначав, що «жодна програма
викладання, жодна методика виховання, якою б гарною вона не була, якщо вона не
перейшла у переконання вихователя, залишиться мертвою літерою, яка не має
ніякої сили насправді[1].
Цю ідею підтримує і плідно розвиває у
своїй науково-педагогічній діяльності академік І. А. Зязюн, який доводить, що і
в освіті і в житті все починається з учителя. Але «учителем, на якого чекають»
може стати лише той педагог, який має високий рівень педагогічної майстерності[2].
І
зокрема ця проблема є також актуальною для викладання іноземної мови в школі. В умовах соціально-педагогічної ситуації у світі нової освітньої
ідеології і різноманітності шляхів вивчення іноземних мов, вчителю необхідно
вміти діяти не відповідно до чітко написаних правил, а відповідно до особисто
вибраної методичної системи, найбільш адекватної до умов навчання.
Вчителі працюють, покладаючись в основному на
інтуїцію, довіряючи своєму педагогічному дару. Але навіть найталановитіші іноді
відчувають безпорадність і засуджують себе. Не завжди взаємини зі школярами
приносять радість. Багато
психологів бачать причину тому в
авторитарності, що має місце в нашому суспільстві і, як наслідок, у школі.
Спроби ж відмовитися від «командного» виховання і навчання обертаються
анархією, хаосом. Таке протиріччя посилює роз'єднаність, тривогу. У результаті
дорослі і діти не можуть знайти спільної мови.
Професійна діяльність вчителя
визначається специфікою його професійно-предметних, особистісних
(індивідуально-психологічних) та комунікативних (інтерактивних) якостей.
Так,
вчитель іноземної мови повинен мати високий рівень знань з іноземної мови,
володіти лінгвокраїнознавчою та соціокультурної інформацією, методикою навчання
іноземної мови та новими розробками в даній сфері. Що стосується знань з
методики навчання іноземної мови, студента як майбутнього викладача необхідно
не тільки навчити фонетиці, лексиці, граматиці, різних видів мовної діяльності
іноземною мовою, але також формувати у нього систему методичних понять,
категорій, показати їх взаємозв'язок і взаємообумовленість.
У наш же час все
більш актуальною стає орієнтація на розвиток індивідуальних здібностей кожного
учня, на виховання інтелігентних, думаючих особистостей, схильних до
самоосвіти. Стартовим майданчиком для цього може послужити адекватна
організація процесу навчання, а саме - взаємодія вчителя з учнями як з рівними
партнерами, особистостями, колективом особистостей. Коли вчитель діє на учня не
як на об'єкт - не вирішує замість учня завдання, який потім лише повторює
рішення, а вони разом вирішують її, причому вчитель лише допомагає, -
досягається продуктивну взаємодію.
Лише в умовах спільної творчої діяльності вчителя та учнів, що має для
кожного з них особистісний сенс, тобто в умовах особистісного взаємодії, між
ними складаються відносини партнерства, які проявляються у взаємозв'язку і
взаємовпливі вчителя та учнів[3].
Метою
роботи є визначити сутність поняття “педагогічна майстерність”, виділити
основні складові майстерності сучасного вчителя іноземної мови, сформувати
основні шляхи формування педагогічної майстерності вчителя іноземної мови. Для
цього було встановлено наступні завдання:
1. Розглянути
педагогічну майстерність як одну із невід’ємних складових педагогічної
діяльності вчителя.
2. Пошук
шляхів формування педагогічної майстерності вчителя іноземної мови.
Об’єкт
дослідження – шляхи формування педагогічної майстерності вчителя іноземної
мови.
Предмет
дослідження – учитель іноземної мови: майстерність і особистість.
Наукова
новизна результатів роботи. Охарактеризовано типові проблеми навчання іноземної
мови за відсутності педагогічної майстерності вчителя та обґрунтовано шляхи
розвитку та самовдосконалення майбутнього педагога.
Практичне
значення полягає у застосуванні даних матеріалів у підготовці до практичної
педагогічної діяльності вчителя іноземної мови.
Розкриття проблеми
Першим
ввів поняття " майстерність вихователя” і “педагогічна техніка”
А.С.Макаренко у своїй статті " Деякі висновки з мого педагогічного
досвіду": " Майстерність вихователя не є якимось особливим
мистецтвом... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря
його майстерності, як треба вчити музиканта"[4].
В.О.Сухомлинський
продовжив розвиток теорії про формування професійної майстерності вчителя. У
працях В.О.Сухомлинського "Сто порад вчителю", "Павлиська
середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з
молодим директором школи" та багатьох інших велика увага приділяється
творчості вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота
Батьківщини. "Ми маємо справу з найскладнішим, неоцінним, найдорожчим, що
в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва,
мудрості залежить її громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у
житті, її щастя"[5].
Питання
про професійну майстерність вчителя розглядали такі науковці як Зязюн І. А.,
Барбіна Є. С., Крамушенко І. Ф., Лебедик М. П., Радул В. В.
Дослідженню
естетичних та етичних засад розвитку
педагогічної майстерності як краси педагогічної дії присвячені праці науковців
України й зарубіжжя: О. М. Боровік, Г. П. Васяновича, С. У. Гончаренка, П. М.
Коваля, О. А. Лавріненка, М. П. Лещенко, В. Д. Онищенка, І. О. Синиці, О. М.
Семеног, М. М. Солдатенка, О. В. Тринус, О. А. Федій, Л. О. Хомич, Л. Л.
Хоружої та ін[6].
На думку
С.У.Гончаренка, методична майстерність учителя має розвиватися не через
забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке
використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім
фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна
дидактична компетентність: "фактично вимоги до освіченості вчителя нижчі,
ніж до освіченості школяра, бо той повинен знати всі предмети, а учителеві
досить знати на тому самому рівні один". На думку С.О. Сисоєвої,
"методична майстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його
великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним
готових технологічних процедур. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з
базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна психолого-педагогічна
підготовка. О.Г.Кучерявий визначає такі критерії інтегральної готовності
педагогічної діяльності вчителя як ступінь психологічної готовності до
професійної діяльності; адекватність самооцінних професійних знань учня вимогам
професійної діяльності; сформованість загальних, важливих для вчителя початкових
класів і вихователя дошкільного закладу, умінь та якостей учня; сформованість
специфічних для педагогів дошкільних закладів і початкових класів умінь та
якостей у галузі виконання професійних функцій; ступінь сформованості
готовності до самовдосконалення після закінчення вищого навчального закладу.
Ідеї взаємозв'язку педагогічної майстерності та неперервної освіти закладені у
працях Є.С.Барбіної. Вона вважає, що педагогічна майстерність потенційно і
реально є одним з найбільш ефективних засобів забезпечення інтегративних
тенденцій. Її методологічна функція у професійній підготовці вчителя полягає у
забезпеченні єдності структурних компонентів цієї підготовки, розмаїття
процесів і явищ, вивчення яких передбачено програмами різних навчальних
дисциплін. Суттєвим у визначенні ролі та функцій педагогічної майстерності в
системі неперервної педагогічної освіти є її розвиток як складної
організаційної системи, що включає процес формування, становлення і розвитку
особистості вчителя, який розпочинається ще на шкільній лаві, продовжується у
вищому навчальному закладі й реалізується у сфері післядипломної освіти.
Ступінь готовності випускників до професійної педагогічної діяльності
визначається не як показник його оволодіння багатогранною педагогічною
майстерністю, а лише основами цієї майстерності. Готовність учня до
педагогічної діяльності як показник оволодіння ним педагогічною майстерністю
може бути виявлено лише в період практики, де на основі аналізу його діяльності
з'ясовується відповідність власне знань, умінь і навичок учня реально існуючому
переліку знань, умінь та навичок, які є показниками оволодіння педагогічною
майстерністю. До такого переліку доцільно внести лише ті вміння, які дійсно
можуть бути сформовані під час навчання[7].
Вчитель іноземної мови: майстерність і
особистість
У
формуванні педагогічної майстерності необхідним є врахування основних її
елементів. Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика
майстерності. Гуманістична спрямованість – спрямованість на особистість іншої
людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм
поведінки і стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного
ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів.
Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих
справах.
Підвалиною
педагогічної майстерності є професійна компетентність. Зміст професійної
компетентності – це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і
психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх
комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для
успішного розв’язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що
зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії.
Третім
елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної
діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що
сприяють успішній педагогічній діяльності. Можна виокремити такі шість
провідних здібностей:
1)
комунікативність;
2)
перцептивні
здібності;
3)
динамізм
особистості;
4)
емоційна
стабільність;
5)
оптимістичне
прогнозування;
6)
креативність.
Ще одним
елементом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації
поведінки вчителя. Педагогічна техніка – це вміння використовувати
психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою
(своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою і уявою) і прийоми впливу на
інших (вербальними і невербальними засобами).[8]
У процесі навчання педагог повинен
задовольняти 8 емоційних потреб особистості: :
1)
Потреба
в приналежності до певної групи;
2)
Потреба
у досягненнях та успіхові;
3)
Потреба
в економічній стабільності;
4)
Потреба
бути вільним від страху;
5)
Потреба
в любові та прихильності;
6)
Потреба
бути вільним від сильного почуття провини;
7)
Потреба
в самоповазі;
Педагогічна майстерність як якісна характеристика навчально-виховної діяльності вчителя є не що інше, як доведений ним до високого ступеня досконалості навчальна і виховна вмілість, яка проявляється в особливій відшліфованності методів і прийомів застосування психолого-педагогічної теорії на практиці, завдяки чому забезпечується висока ефективність навчально- виховного процесу.
Хотілося б
сказати ще про педагогічну творчість.
Адже вчитель - це не тільки педагог, це ще й актор, художник, скульптор і т.д. Кожен
урок для нього це спектакль, де він і головний герой, і постановник, і режисер.
Від його вміння, знань, навичок і звичайно ж творчості залежить як пройде урок,
як учні засвоять матеріал, з яким настроєм прийдуть на
наступний урок.
Педагогічна творчість характеризується
внесенням у навчально-виховну діяльність тих чи інших методичних модифікацій, раціоналізацією
прийомів і методів навчання та виховання без будь-якої ломки педагогічного процесу.
Вищим рівнем
професійної діяльності вчителя є педагогічне новаторство. Воно органічно
включає в себе внесення і реалізацію нових, прогресивних ідей, принципів і
прийомів в процесі навчання і виховання і значно змінює і підвищує їх якість.
У структурі
особистості вчителя особлива роль належить професійно-педагогічній
спрямованості. Вона є тим каркасом, навколо якого компонуються основні
професійно-
значущі властивості особистості педагога. Професійна спрямованість
особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічне
покликання, професійно-педагогічні наміри і схильності. Основою педагогічної
спрямованості є інтерес до професії вчителя, який знаходить своє вираження в позитивному
емоційному ставленні до дітей, до батьків, педагогічної діяльності в цілому і
до конкретних її видів, у прагненні до оволодіння педагогічними знаннями й
уміннями. Педагогічне
покликання на відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним,
означає схильність, що виростає з усвідомлення здатності до педагогічної
справи.
Якості
особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість педагога, є
передумовою і концентрованим виразом його авторитетності. Якщо в рамках інших
професій звично звучать висловлювання "науковий авторитет",
"визнаний авторитет у своїй галузі" тощо, то у вчителя може бути
єдиний і неподільний авторитет особистості.
Основу
пізнавальної спрямованості особистості складають духовні потреби та інтереси.
Одним з проявів духовних сил і культурних потреб особистості є потреба в
знаннях. Безперервність педагогічного самоосвіти - необхідна умова професійного
становлення та вдосконалення.
Сучасний вчитель
повинен добре орієнтуватися в різних галузях науки, основи якої він викладає,
знати її можливості для вирішення соціально-економічних, виробничих і
культурних завдань. Але цього мало - він повинен бути постійно в курсі нових
досліджень, відкриттів і гіпотез, бачити близькі й далекі перспективи науки, яку він викладає[10].
Іноземна
мова є одним із головних предметів у школі та ВНЗ - це зумовлено соціально-політичною,
економічною ситуацією у світі та в Україні,зокрема. Важливість англійської мови
ставить перед викладачем(вчителем) особливу мету та відповідальність. Вивчення
іноземної мови є досить не простим процесом, що потребує здібностей, терпіння як
з боку учнів, так з боку і викладача та тривалого проміжку часу.
В уроку іноземної
мови своя специфіка, яку вчитель іноземної мови не може не враховувати. В даний
час глобальною метою оволодіння іноземною мовою вважається прилучення до іншої
культури
та участь у діалозі культур. Ця мета досягається шляхом формування здатності до
міжкультурної комунікації. Саме викладання, організоване на основі завдань
комунікативного характеру, навчання іншомовної комунікації, використовуючи всі
необхідні для цього завдання та прийоми, є відмінною рисою уроку іноземної
мови.
Іншомовна
комунікація базується на теорії мовленнєвої діяльності. Комунікативне навчання
іноземної мови носить діяльнісний характер, оскільки мовне спілкування
здійснюється за допомогою "мовної діяльності", яка, у свою чергу,
служить для вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах
"соціального взаємодії" спілкування людей. Учасники спілкування
намагаються вирішити реальні та уявні завдання спільної діяльності за допомогою
іноземної мови.
Для підвищення
дієвості уроку іноземної мови в сучасних умовах є багато можливостей. До перших
з них можна віднести навчання школярів прийомів навчання, способів пізнання
іноземної мови. Оволодіння
будь-яким предметом взагалі, а іноземною мовою - в більшій мірі, можливо лише
за умови активної діяльності кожного учня, залучення їх в саму мовну діяльність.
Відсутність у
школярів природної потреби і необхідності користуватися вивчаються мовою в
комунікативних цілях створює великі труднощі, як для вчителя, так і для них
самих. Потреба може виникнути тільки за умови такої організації навчальної
діяльності учнів, яка здатна викликати високу мотивацію, що забезпечує не
тільки їх активність на уроці, але й зберігає свою силу і в позаурочний час.
Інтерес до предмета, бажання оволодіти ним залежать більшою мірою від того, яка
технологія навчання використовується, як вчить учитель, і як навчаються у нього
школярі.
Ретельна
підготовка до уроку іноземної мови - це інша можливість підвищити його дієвість
Оволодіння мовою
здійснюється, насамперед, на уроці. Сучасний урок іноземної мови - це складне
утворення. Підготовка і проведення його вимагають від вчителя великої затрати
творчих сил.
По-перше, на
уроці вирішуються багатопланові завдання. На кожному уроці учні неодмінно
повинні отримати "надбавку" до практичного володіння вивчаються
мовою. Вона може виразитися в кращому розумінні мови на слух за рахунок
засвоєння нових слів, нової граматичної форми, структури; у придбанні знань про
культуру країни мови, що вивчається в галузі літератури, музики, історії, тобто
учні занурюються в національну культуру і національну психологію країни мови,
що вивчається .
По-друге, на
уроці використовуються різні організаційні форми роботи: групові, парні,
індивідуальні. Щоб залучити всіх і кожного, потрібно розвивати і вдосконалювати
свої організаторські здібності для підготовки свого роду сценарію уроку.
По-третє, урок
повинен бути забезпечений відповідними засобами
навчання.
По-четверте,
використання учителем на уроці компонентів УМК та інших засобів має бути
доведено до ступеня вільного маніпулювання ними. Це можливо тільки за умови,
якщо вчитель регулярно використовує їх.
По-п'яте,
важливим фактором є створення позитивної мотивації до вивчення іноземної мови
при глибокому знанні вчителем особистості кожного школяра. Це досягається
використанням прийомів, які викликають особисту зацікавленість в учнів у
виконанні завдань. До них відносяться: мовні завдання, проблемні завдання.
Таким чином,
урок як складне утворення грає вирішальну роль в оволодінні учнями іноземною
мовою. Урок іноземної мови вимагає особливо ретельної підготовки. На ньому
формуються і розвиваються мовленнєві навички та вміння[11].
Мовна
освіта - це запорука оволодіння культурою країни досліджуваної мови. Вивчення
іноземної мови дозволяє учням: 1) ознайомитися з іншою соціальною культурою,
іншими видами державного устрою, життям і побутом однолітків; 2) розуміти, а не
оцінювати схожість і відмінність інших культур, особливості менталітету, стилю
життя та системи моральних цінностей інших народів. У зв'язку з цим у
методичній науці з'явилася думка внести певну зміну у зміст навчання іноземної
мови. У центрі утримання іншомовної освіти повинна стати «іншомовна культура»[12].
Іноземна мова
стає, таким чином, невід'ємним компонентом культури, її акумулятором, носієм і
виразником. Іноземна мова містить у своїх словах і граматичних формах не тільки
знання про систему мови, про правила користування елементами цієї системи, а й
фонові знання. Відомості про культуру іншого народу можна зустріти і в назвах
предметів і явищ традиційного і нового
побуту, в поняттях, що відображають явища суспільного характеру. Елементи
культури містяться, крім того, у невербальних засобах спілкування. У зв'язку з
цим перед вчителем іноземної мови постає завдання щодо формування вторинної
мовної особистості, здатної бути ефективним учасником міжкультурної
комунікації. Для того, щоб діалог культур відбувся, необхідно розвивати в учнів
готовність користуватися іноземною мовою як засобом спілкування, а також
розвивати їх інтелект, творче мислення, бажання вчитися.
Дана обставина
визначає вимоги, які пред'являються до вчителя іноземної мови як організатора
міжкультурного спілкування на уроці. Перш за все, він повинен володіти
професійною компетенцією, показником якої є професійна майстерність вчителя.
Вчитель
іноземної мови повинен добре уявляти собі світ іноземної мови та іноземної
культури. Цей світ включає в себе знання про зв'язки іноземної мови та
особистості, іноземної мови та суспільства, взаєморозуміння іншого народу в
міжкультурному діалозі.
Методична
майстерність вчителя як раз в і тому полягає, щоб втягнути в діалог двох
культур особистість школяра. Учитель повинен залучити до міжкультурного
спілкування всі сторони життя і діяльності учня, його досвід, світогляд,
інтереси (навчальні та не навчальні), схильності і його почуття. Будь-який урок
іноземної мови - це творча діяльність, взаємодія рівних партнерів спілкування
(вчителя та учнів, учнів один з одним). Кожен учень повинен бути завжди
впевненим у тому, що його слухають, намагаються зрозуміти, правильно оцінюють
те, що він говорить і робить. Думка учня, як і думка вчителя, поважається
взаємно. Учень має можливість вільно висловити свою думку. А вчитель зі свого
боку не нав'язує йому власної думки.
Уроки
іноземної мови - це завжди уроки спілкування. Учні освоюють техніку
спілкування, опановують мовний етикет, стратегією і тактику діалогічного і
групового спілкування, вчаться вирішувати різні комунікативні завдання. Вчитель і учень
повинні стати рівноправними мовними партнерами. Іншомовне спілкування буде
доставляти радість учням, якщо вони відчувають, що грають важливу самостійну роль
на уроці.
Опановуючи новий
засіб
спілкування, учні відкривають для себе культурні цінності нової країни, а потім
отримують і безпосередній доступ до них. Кожна порція нового матеріалу
подається як факт культури іншого народу. Новизна самого факту культури, спосіб
його подачі, відповідна технологія роботи над ним сприяють підвищенню
пізнавального, розвиваючого і виховного потенціалу уроку іноземної мови.
Процес
оволодіння іншомовною культурою сприяє задоволенню різноманітних інтересів
особистості школярів. Одночасно відбувається розвиток мислення, культури
розумової праці. Розвиток мислення здійснюється головним чином за рахунок
рішення постійно ускладнюються мовленнєво завдань різного рівня, які
відображають зміст процесу спілкування.
Оволодіння культурними
цінностями іншого народу в процесі вивчення іноземної мови вносить помітний
внесок і в саму культуру розумової праці. У школярів розвиваються вміння
користуватися словниками, довідниками, пам'ятками щодо раціонального виконання
навчальних завдань.
Таким чином,
одночасний процес оволодіння іноземною мовою і фактами іншомовної культури
являє собою особливий вид інтелектуальної праці. Ця праця систематичний і
наполеглива. Процес вивчення іноземної мови тісно взаємодіє з усіма сферами
життєдіяльності суспільства (економічної, політичної, соціальної, духовної)[13].
Для
природною комунікації іноземною мовою дуже важливо встановити і правильний темп
мови. Існуюча
думка, що учні краще розуміють уповільнений темп мови, глибоко помилкова.
Такий темп мови порушує ритміко-інтонаційний малюнок фрази і тим самим
ускладнює сприйняття і осмислення іншомовного матеріалу. Темп мови повинен
відповідати темпераменту вчителя і бути нормальним. Нормальним вважається такий
темп мови, який не здається дивним для носія мови. При нормальному темпі мови
вдається досягти не тільки розуміння без перекладу, але і заощадити певну
кількість часу. Нормальний темп мовлення сприяє кращій концентрації уваги
учнів, хорошою дисципліною. Він спонукає учнів напружено стежити за вчителем,
за його мовними і немовними діями.
Щоб створити
атмосферу справжнього спілкування на уроці, вчитель повинен сам вміти
спілкуватися: говорити природно, а не механічно (завчено), звертати увагу на
реакцію співрозмовника. Учитель не повинен читати свої репліки за планом уроку.
Йому потрібно вміти враховувати інтереси співрозмовника, бути щирим: формалізм,
байдужість вбиває дух спілкування.
Під час
спілкування вчитель повинен вміло використовувати і невербальні засоби
спілкування (жести, міміку), що роблять його мова більш емоційною і
експресивній. Він
повинен вміти правильно пересуватися по класу, стояти біля дошки, сидіти за
робочим столом. Це пов'язано з тим, що від пози співрозмовника багато в чому
залежить мовна налаштованість партнера.
Проте
спілкування - це процес, який визначається двостороннім характером. Якими б
вміннями спілкування не володів вчитель, він не зможе домогтися мовного
партнерства, якщо учні не будуть навчені хоча б елементарним
правилам
спілкування на уроці[14].
Так, В.
А. Кан-Калик виділяє наступні стилі педагогічного спілкування вчителя та учнів:
а) спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю, б)
спілкування на основі дружнього; в) спілкування-дистанція; г) спілкування
залякування; д) спілкування-загравання. Лише в умовах спільної творчої
діяльності між вчителем і учнями складаються відносини партнерства. Для мови
вчителя характерні прохання, поради, похвала, схвалення. Основною формою
навчальної діяльності є живе спілкування вчителя з учнями. Завдяки
доброзичливим міжособистісним відносинам учень не відчуває страху зробити мовну
помилку, відчуває себе розкуто і вільно, наслідком чого є підвищення рівня
мотивації вивчення іноземної мови.
Вчитель
іноземної мови не може викладати без постійного самовдосконалення в мові, без
самоосвіти. Англійська мова - не застигле явище, вона
постійно змінюється. Вдосконалення знання мови і технологій її
викладання - запорука успішної роботи вчителя. Давно минули ті часи, коли
комп'ютер був для багатьох тільки мрією. Зараз це незамінний помічник і в житті,
і в бізнесі. Сфера застосування досить широка - від ігор до використання
відеозв'язку з будь-яким кінцем земної кулі за допомогою глобальної мережевої
системи Інтернет.
Як допоміжні
засоби навчання іноземної мови, комп'ютерні програми мають свої переваги.
Комп'ютерні програми дозволяють здійснювати індивідуальний підхід до учнів.
Мультимедійні засоби дозволяють вчителю коригувати навчальні плани, виходячи з
інтересів і можливостей окремих учнів. Чим багатший
і різноманітніший
банк навчальних програм, тим більше можна провести цікавих уроків з
застосуванням комп'ютера. Проблема в тому, щоб з навчальних програм вибрати
найцікавіші і найбільш пізнавальні.
Висновки
Таким
чином, процеси інтеграції в європейський освітній простір, зміни принципів,форм
та методів роботи у вищих навчальних закладах України зумовили значне
підвищення вимог до рівня та якості професійної підготовки майбутніх учителів
іноземної мови, їхньої фахової та соціальної компетентності, загальної й
професійної культури. Проблема
педагогічної майстерності є у центрі уваги вчених-педагогів та
психологів, викладачів-практиків. Від того наскільки високим є рівень
професійної майстерності педагога, залежить кінцевий результат навчального процесу.
Аналіз досліджуваного
поняття “педагогічна майстерність” доводить усю глибину цієї
педагогічної категорії та необхідність її подальшого
вивчення та шляхів формування у майбутніх вчителів іноземної мови.
Бібліографія
Гальскова
Н.Д.Современная методика обучения иностранным языкам: Пособие для учителя. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: АРКТИ, 2003.
— 192 с. (Метод,бибка).
Естетичні та етичні основи розвитку
педагогічної майстерності викладачів вищих педагогічних
навчальних закладів : бібліогр.
покажч. / упоряд. Л.
Н. Штома ; наук.
Консультант і авт. вступ. ст. О. М. Отич ; наук. ред. І. А.
Зязюн ; бібліогр. ред. Л. Н. Штома. — Кіровоград : «Імекс-ЛТД», 2013. — 150 с.
Зязюн І. А. Краса педагогічної дії: навч. посібник / І. А. Зязюн, Г.
М. Сагач. — К. : Українсько-фінський
інститут менеджменту і бізнесу, 1997. — 302 с. Кан-Калик В.А., Нікандров Н.Д. Педагогічна
творчість. - М.: Педагогіка, 1990.
Козловський І.М.,
Пайкуш М.А. формування професійної майстерності майбутнього вчителя як єдність інтегративного та
диференційованого підходів в умовах ступеневої
освіти. – Житомир, 2003.
Макаренко
А.С.Сочинения в семи томах. - Москва, 1957.
Методична
майстерність вчителя: навчальний посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С. Кузнєцової.
- Воронеж: НОУ «Інтерлінгва», 2002. (Серія «Методика навчання іноземних мов, № 18). Укладачі: Є.І.
Пасів, Е.А. Морозова, Н.Є. Кузовлева.
Навчання
говорінню на іноземній мові: навчальний посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С. Кузнєцової. -Воронеж: НОУ
«Інтерлінгва», 2002. (Серія «Методика навчання
іноземних мов, № 11). Укладачі: Є.І. Пасів, Є.В. Голдіна, Н.Є. Кузовлева.
Навчання
спілкуванню на іноземній мові: навчальний посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С. Кузнєцової. - Воронеж: НОУ «Інтерлінгва»,
2002. (Серія «Методика навчання
іноземних мов, № 15). Укладачі: Є.І. Пасів, Є.Г. Завесова.
Пасів Є.І. Урок
іноземної мови в середній школі. - М., 1988.
Педагогічна
майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін..; За ред. І. А. Зязюна – 3-тє вид.,
допов. і переробл. – К.: СПГ Богданова А. М.,
2008. – 376 с.
Raths L. E. Meeting the Needs of Children: Creating
Trust and Security / L. E. Raths. – Columbus, OH : Charles Merrill, 1972.
Сухомлинський
В.О. Вибр. твори в 5 т.- К., 1976-1977.
Учитель,
котрого ждут: Из
опыта Полтавского пединститута им. В. Г. Короленко / под ред. И. А.
Зязюна. — М. : Педагогика, 1988. — 152 с.
[1]
Естетичні та етичні основи розвитку педагогічної майстерності викладачів
вищих педагогічних навчальних закладів : бібліогр.
покажч. / упоряд. Л. Н. Штома ; наук. Консультант і
авт. вступ. ст. О. М. Отич ; наук. ред. І. А. Зязюн ; бібліогр. ред. Л.
Н. Штома. — Кіровоград : «Імекс-ЛТД», 2013. — 150 с.
[2]Учитель, котрого
ждут: Из
опыта Полтавского пединститута им. В. Г. Короленко / под ред. И. А. Зязюна. —
М. : Педагогика, 1988. — 152 с.
[3] Гальскова Н.Д.Современная методика обучения иностранным
языкам: Пособие для учителя. — 2-е изд.,
перераб. и доп. — М.: АРКТИ, 2003. —
192 с. (Метод, биб-ка).
[5]
Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5 т.- К., 1976-1977.
[6]Зязюн І. А. Краса
педагогічної дії: навч. посібник / І. А. Зязюн, Г. М. Сагач. — К. :
Українсько-фінський
інститут
менеджменту і бізнесу, 1997. — 302 с.
[7] Козловський І.М., Пайкуш М.А. формування професійної
майстерності майбутнього вчителя як єдність інтегративного та диференційованого
підходів в умовах ступеневої освіти. – Житомир, 2003.
[8] Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В.
Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін..; За ред. І. А. Зязюна – 3-тє вид., допов. і
переробл. – К.: СПГ Богданова А. М., 2008. – 376 с.
[9] Raths L. E.
Meeting the Needs of Children: Creating Trust and Security / L. E. Raths. –
Columbus, OH : Charles Merrill, 1972. – 247 p.
[11]
Методична майстерність вчителя: навчальний
посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С. Кузнєцової. - Воронеж: НОУ «Інтерлінгва»,
2002. (Серія «Методика навчання іноземних мов, № 18). Укладачі: Є.І. Пасів,
Е.А. Морозова, Н.Є. Кузовлева.
[13]
Навчання
говорінню на іноземній мові: навчальний посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С.
Кузнєцової. -Воронеж: НОУ «Інтерлінгва», 2002. (Серія «Методика навчання
іноземних мов, № 11). Укладачі: Є.І. Пасів, Є.В. Голдіна, Н.Є. Кузовлева.
[14]
Навчання
спілкуванню на іноземній мові: навчальний посібник / За ред. Є.І. Пассова, Є.С.
Кузнєцової. - Воронеж: НОУ «Інтерлінгва», 2002. (Серія «Методика навчання
іноземних мов, № 15). Укладачі: Є.І. Пасів, Є.Г. Завесова.
Комментариев нет:
Отправить комментарий