Магістерська робота

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку педагогічної майстерності викладача.

1.1Педагогічна майстерність як домінантна складова педагогічної дії.

         Що стоїть за словами педагогічна майстерність? Що притаманне праці педагога-майстра.

         Як відомо, майстерність завжди розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності і прийняте в педагогіці. Дехто з науковців визна­чає майстерність як «найвищий рі­вень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». Натрапляємо й на такі визначення майстерності: «високе мис­тецтво виховання і навчання»; «синтез наукових знань, умінь і на­вичок методичного мистецтва та осо­бистих якостей учителя»

         Справді, зовні майстерність вияв­ляється в успішному розв'язанні різ­номанітних педагогічних завдань, ви­сокому рівні організації навчально-виховного процесу, але суть її в тих якостях особистості вчителя, які по­роджують цю діяльність, забезпе­чують її успішність. Ці якості варто шукати не лише в уміннях, а й у тому сплаві властивостей особистості, її по­зиції, які й дають педагогові змогу діяти продуктивно і творчо.

         Що, наприклад, давало можли­вість А. С. Макаренкові утримувати­ся на міцних педагогічних підвали­нах, реагувати на кожну ситуацію, завжди правильно обираючи такти­ку? Саме риси його особистості.

         Хоча педагогічна майстерність виявляється в діяльності, проте до неї вона не зводиться. Не можна обме­жити її лише високим рівнем розвит­ку спеціальних узагальнених умінь. Сутність майстерності – в особистос­ті вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на грунті реалізації власної системи цінностей. Майстерність – вияв найвищої фор­ми активності особистості вчителя в професійній діяльності, активності, що базується на гуманізмі й розкри­вається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємо­дії в кожній конкретній ситуації на­вчання і виховання.

         Розглядатимемо педагогічну май­стерність як вияв педагогом свого «Я» у професії, як самореалізацію осо­бистості вчителя в педагогічній ді­яльності, що забезпечує саморозви­ток особистості учня.

         За рахунок яких внутрішніх. ре­зервів, якого опертя в особистості, яких її властивостей досягають успі­хів у вихованні?

         Для того, щоб здійснювати ре­флексивне керівництво розвитком уч­нів, учитель має бути здатним керу­вати собою і через себе – всіма ком­понентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, резуль­тат) на грунті зворотного зв'язку: усвідомлення мети діяльності й ре­зультатів її досягнення; бачення вну­трішньої картини світу дітей і того, як сприймають вони дії педагога; ви­бір оптимальних засобів впливу і ко­ригування педагогічної позиції на основі аналізу результатів відповід­но до поставлених завдань. Спрямо­ваність на дитину як прагнення спів­участі в її розвитку допомагає обрати мету і спонукає до пошуку способів її реалізації – педагогічних техноло­гій і техніки. Усвідомлення мети і ре­зультату організованого процесу роз­витку зумовлює потребу у знаннях, і тоді сплав гуманістичної спрямова­ності та професійної компетентності стає міцною підвалиною для само­розвитку педагога, даючи змогу ос­мислювати суперечності між обра­ною програмою виховання і реаль­ним процесом її здійснення. Саме це є внутрішнім стимулом самовихован­ня вчителя, прагненням набути по­трібних умінь, поглибити знання.

         Втрата вчителем здатності регу­лювати педагогічний процес призво­дить до гальмування гармонійного розвитку взаємодії з учнями, і тоді з'являється орієнтація лише на зов­нішній контроль, а не на самокон­троль, що паралізує органічність у по­ведінці вчителя.

         Отже, майстерність учителя мож­на розглядати як. найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психоло­гічний механізм успішної діяльнос­ті). Коли ж ми хочемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозу­міти шляхи професійного самовдос­коналення, доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію висо­кого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

         До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямова­ність діяльності вчителя, його профе­сійна компетентність, педагогічні здіб­ності та педагогічна техніка. У цьому визначенні варто наголосити на та­ких моментах:

1) педагогічна майстерність у структурі особистості – це система, здатна до самоорганізації, системо-твірним чинником є гуманістична спрямованість;

2) підвалина професійної май­стерності – професійна компетент­ність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високо­го професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізується);

3) педагогічні здібності забезпе­чують швидкість самовдосконалення;

4) техніка, в основі якої знання і здібності, дає змогу виявити внут­рішній потенціал учителя, гармоні­зуючи структуру педагогічної діяль­ності.

Усі складники педагогічної май­стерності взаємопов'язані; їм власти­вий саморозвиток, а не лише зрос­тання під впливом зовнішніх чин­ників.

         Отже, щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності й коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозви­ток педагога, а через нього – і розви­ток учня. [Зязюн: майст. і особистість]

         Педагогічна майстерність викладача – це високий рівень його професійної діяльності. Зовнішньо він вияв­ляється в успішній реалізації правильно сформованих цілей, вирішення різнома­нітних задач навчання, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів. Конкретні показники майстерності виявля­ються у високому рівні виконавства, якос­ті праці, доцільних, адекватних педагогіч­ним ситуаціям діях викладача, досягненні високих результатів навчання і виховання.

         Будучи синтезом теоретичних знань і високорозвинених практичних умінь, май­стерність педагога стверджується через творчість і втілюється в ній. За нашими спостереженнями, деякі викладачі поміт­но активізують пізнавальну діяльність сту­дентів, а інші, навпаки, знижують інтерес до предмета, пригноблюючи в студентів творче начало.

         Немає кращого способу навчити лю­дей якійсь справі, ніж пробудити у них ви­сокі душевні якості і допомогти їхньому розвитку. Однак частина викладачів сту­дентською аудиторією не сприймається. Це черстві, байдужі до свого предмета і своєї справи люди, у них бракує соціаль­ної відповідальності, вони порушують еле­ментарні правила спілкування, не розумі­ють і недооцінюють гуманістичний смисл своєї діяльності.

         Л. М. Толстой писав про шкільного учителя: «Якщо учитель має лише любов до справи, він буде хорошим учителем. Як­що учитель має любов лише до учня, як батько, мати, він буде кращим за того учи­теля, який прочитав усі книги, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо учитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він — досконалий учитель» .

         Для оволодіння педагогічною майстер­ністю необхідна систематична підготовка до кожного навчального заняття; постій­на робота з новинками педагогічної і пси­хологічної літератури, знаходження в них нового для практичної перевірки і вико­ристання; вивчення досвіду колег і запо­зичення всього кращого, корисного, дій­сно необхідного; вироблення індивідуаль­них прийомів (постановка голосу, техніка мовлення, граматична правильність, дик­ція, інтонація, сила звуку і т. п.); саморе­гуляція фізичного і психічного станів. Ус­піх педагогічної діяльності визначається передусім рівнем професійної підготовле­ності викладача. З нагромадженням досві­ду формуються оптимальні прийоми пра­ці, приходить майстерність, яка дозволяє швидко адаптуватися до будь-якої учнів­ської аудиторії, виникає легкість у роботі.[Зязюн ПМ – мист навч і вих. дії]

         Складові педагогічної майстерності

         Гуманістична спрямованість – най­головніша характеристика майстер­ності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, цін­нісні орієнтації. Гуманістична спрямо­ваність – спрямованість на особис­тість іншої людини, утвердження словом, і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведін­ки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Треба враховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педа­гогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утверд­ження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіше вияв­ляються конфлікти, бо новизна сис­тем, які пропонує талановитий учи­тель, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

         Педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багато-аспектна, її становлять ціннісні орі­єнтації: на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програ­ма, заходи, способи їх пред'явлення); на школяра (дитячий колектив в акту­альних умовах - адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія). Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного само­утвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мсти і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстер­ність учителя.

         Гуманістична спрямованість як надзавдання в повсякденній роботі майстра завжди визначає його кон­кретні завдання.

         Гуманістична спрямованість пе­дагога визначає стратегію його уро­ку: що на ньому головне - з'ясування біографічних відомостей про пись­менника чи роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

         Гуманістична спрямованість є ви­явом здатності бачити великі зав­дання в малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність із точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тоб­то тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частко­вим організатором яких він є сам.

         Підвалиною педагогічної май­стерності є професійна компетент­ність. Знання вчителя звернені, з од­ного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого - до учнів, пси­хологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмір­ковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу або курсу,  власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності – це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплекс­ність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють потребу осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

         Знання педагога - не сума засво­єних дисциплін, а особистісно забарв­лена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним погля­дам. «Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляєть­ся, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд».

         Майстерність педагога – в «олюд­нюванні», натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість – принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці прин­ципи і правила кожний педагог ви­робляє на основі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного по­повнення. Варто зауважити, що склад­ність навчання вчителя, набуття про­фесійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, мето­дичному, технологічному. Це потре­бує розвинутого професійного мис­лення, здатності добирати, аналізу­вати й синтезувати здобуті знаній в досягненні педагогічної мети, уяв­ляти технологію їх застосування.

         Проте швидкість набуття май­стерності де регламентується лише нагромадженням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному ВНЗ, не завжди легко на педагогічній прак­тиці у школі. Є індивідуальні перед­умови успішної діяльності, стимуля­тори професійного зростання – здіб­ності.

         Отже, третім елементом у струк­турі педагогічної майстерності є здіб­ності до педагогічної діяльності. Во­ни залежать від особливостей пере­бігу психічних процесів, що сприя­ють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійс­нено в низці фундаментальних дослід­жень, передусім у працях Ф. Н. Гоноболіна, ІО. Н. Кулюткіна, Г. С. Сухобської та ін.

         Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то її, на нашу думку, найточніше визначила Н. В. Кузьміна - це чутли­вість до людини, яка росте, до осо­бистості, яка формується. На основі дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педа­гогічної діяльності:

1) комунікативність – професійна здатність педагога, що характеризу­ється потребою у спілкуванні, готов­ністю легко вступати в контакт, ви­кликати позитивні емоції у співроз­мовника й відчувати задоволення від спілкування ;

2) перспективні здібності – про­фесійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприй­мати і розуміти іншу людину;

3) динамізм особистості – здат­ність активно впливати на іншу осо­бистість;

4) емоційна стабільність – здат­ність володіти собою, зберігати само­контроль, здійснювати саморегуля­цію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що про­шкують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і пе­ретворення всієї структури особис­тості через вплив на позитивні якості;

6) креативність – здатність до твор­чості, спроможність генерувати не­звичні ідеї, відходити від традицій­них схем, швидко розв'язувати проб­лемні ситуації.

         Здібності до педагогічної діяль­ності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне на­вчання.

         Сфера впливу, поле тяжіння вмі­лого педагога поширюються перед­усім на нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оп­тимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогіч­них здібностей, ми водночас наголо­шуємо на зв'язку комплексу здібнос­тей зі спрямованістю особистості вчи­теля. Професійний оптимізм є опер­тям на позитивне у становленні особистості будь-якої людини. Вчи­тель не має права сказати учневі: «Ніколи...» - це слова народної вчи­тельки Т. І. Гончарової.

         Четвертий елемент педагогічної майстерності – педагогічна техніка як форма організації поведінки вчи­теля. Знання, спрямованість і здіб­ність без умінь, без володіння спосо­бами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка – це вміння використовувати психофізич­ний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

         Елементи педагогічної майстер­ності дають змогу з'ясувати сис­темність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстер­ності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готов­ності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педаго­гічної техніки – пошук результату, адекватного задумові.

         Критеріями майстерності педа­гога є доцільність (за спрямованіс­тю), продуктивність (за результата­ми), діалогічність (характер стосун­ків з учнями), оптимальність (у ви­борі засобів), творчість (за змістом діяльності).

Педагогічна майстерність викладача вищої школи

 

         В оволодінні майстерністю мож­на виокремити кілька рівнів.

         Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості профе­сійної діяльності. Найчастіше – це володіння знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предме­том викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, тех­ніки організації діалогу продуктив­ність його навчально-виховної діяль­ності є низькою.

         Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієн­товані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно ор­ганізовано навчально-виховний про­цес на уроці. Цього рівня, як прави­ло, досягають наприкінці навчання у ВНЗ.

Досконалий рівень. Характеризу­ється чіткою спрямованістю дій учи­теля, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує й організовує свою діяльність на тривалий промі­жок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня.

         Творчий рівень. Характеризу­ється ініціативністю і творчим під­ходом до організації професійної діяльності. Вчитель самостійно кон­струює оригінальні педагогічно до­цільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

         Завдання педагогічного ВНЗ – до­помогти студентові опанувати осно­ви майстерності для усвідомленого і продуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знан­ій, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підго­тувати до професійного аналізу вели­кого розмаїття педагогічних ситуацій.